УДК 631.115.19

ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ - ВАЖЛИВА ПЕРЕДУМОВА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Іртищева І.О., докторант

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України

У статті розглянута інноваційна діяльність як визначальний фактор економічного розвитку країни. Визначені основні умови, що сприяють покращенню інноваційних процесів.

В статье рассмотрена инновационная деятельность как важный фактор экономического развития страны. Определены основные условия, что влияют на улучшение инновационных процессов.

In article it is considered innovative activity as the important factor of economic development of the country. The basic conditions that influence improvement of innovative are certain.

Постановка проблеми. У країнах з розвинутою системою ринку велика увага приділяється питанням, пов'язаним з визначенням факторів, які можуть негативно впливати на розвиток економіки, і розробкою випереджувальних заходів з їх повного або часткового знешкодження. Саме на принципах умілого поєднання адміністративних та ринкових методів управління досягається високий рівень ефективності господарювання. Усвідомлення таких процесів має суттєве значення при виборі напрямків розвитку економіки України на етапі трансформації і розвитку ринкової системи господарювання.

Важливішою задачею на цьому етапі слід вважати пошук таких шляхів, які забезпечують мінімальні втрати при переході від однієї системи господарювання до іншої, використання переваг обох систем. Саме досягнення найвищої ефективності господарювання повинно стати ціллю і основним критерієм при виборі стратегії розвитку.

Стан вивчення проблеми. Механізм інноваційного розвитку у регіонах може діяти лише за наявності науково-технічного забезпечення цього процесу. Столяров В., Тарасевич В. вказують на те, що наукова сфера відіграє ключову роль у розвитку інноваційної діяльності. Як відмічають Матюшенко І., Федоренко Є. впровадження інноваційних технологій в будь-яку сферу діяльності повинно мати науково-технічне забезпечення. Отже, це питання є вельмиактуальним.

Завдання та методика дослідження. При розробці механізмів управління інноваційним розвитком в регіонах необхідно враховувати багато проблем. Потрібна наскрізна розробка і планування інноваційної діяльності. Проведення наукових досліджень фундаментального і пошукового характеру це початок інноваційного процесу і його розвитку, тобто це теоретична орієнтація інноваційного шляху, яка потребує досконалого вивчення.

Результати дослідження. Значний внесок у розвиток територій, досягнення повної і продуктивної зайнятості, подолання бідності, поглиблення виробничої інтеграції в суспільстві може зробити інновація. Інноваційна ідея витримала випробування часом і нині широко використовується в різних економічних системах. У зв'язку з цим чималий інтерес становить інноваційний розвиток агропродовольчої сфери. Інноваційна модель має величезний потенціал для розкриття ще не реалізованих можливостей сільських територій, сільськогосподарських виробників і продовольчих структур. Інноваційний рух передбачає підтримку створення нових диверсифікованих взаємодоповнюючих виробництв та об'єднань, впровадження прогресивних моделей і методів, допомогу в організації різного роду альянсів, в реалізації співробітництва з освітніми та науковими установами.

Ми вважаємо, що інноваційну модель можна розглядати як альтернативу традиційним методам інвестиційної діяльності, а не як різновидність інвестування. У такому випадку інноваційний розвиток можна розглядати як окрему форму розвитку соціально-економічних систем. Інноваційний розвиток можна віднести до революційної стадії розвитку. Точніше, інновації сьогоднішні є передумовою і рушійною силою глибоких якісних змін, що характерні для періоду революцій.

За період незалежного існування України інноваційні розробки набули властивостей адаптації до мінливих умов. Інноваційні проекти виконуються тільки у пріоритетних напрямках, переважно використовуються технології, що дозволяють зменшувати накладні витрати і які гарантують прибуток та окупність. Інноваційний досвід у найрізноманітніших сферах народного господарства дозволяє обгрунтувати альтернативну роль інноваційних моделей наступним чином: виконують найважливішу економічну функцію - дають змогу збалансувати реальний економічний розвиток і забезпечення якісних соціальних благ; активізують участь науки і творчості у виробництві; змушують підприємства здійснювати діяльність гнучко і виробляти продукцію в обсязі значно більшому за точку беззбитковості, стимулюючи прибутки; забезпечують імідж підприємств і територій новітніми підходами до робіт та надання послуг з турботою насамперед про інтереси громадян.

У різних країнах світу склалися власні традиції і практика інноваційної діяльності, але спільними є потреби суспільства у стабільності розвитку, вирішенні початкових проблем і поліпшенні стану суспільства. Запорукою вирішення цих проблем, виходячи зі світового досвіду, є розробка і реалізація державних програм на базі інноваційних досліджень.

На даному етапі створення об'єктивно сприятливого середовища для становлення інноваційного шляху України у значному ступені повинно забезпечуватися державою. Фінансування науки (особливо фундаментальної), підготовка кадрів, створення і розвиток системи інформації, патентна політика, програмне і ресурсне забезпечення, науково-технічна політика з пріоритетних інноваційних напрямків повинні відбуватися системно, паралельно, безперервно. Ці умови досягнення цілей інноваційної діяльності можуть забезпечити стратегічні державні інноваційні програми з використанням мережного експертного управління інноваційними суб'єктами і організаціями. Ми переконані, що побудова мережної системи управління інноваціями дозволяє одночасно керувати багатьма суб'єктами, координувати їх зусилля і забезпечувати найбільший рівень ефективності та створювати замкнуті безвідходні виробничі системи.

Відомо, що навіть розвинуті країни не дозволяють собі здійснювати науково-дослідницькі і проектно-конструкторські роботи по всіх стадіях повного інноваційного циклу, оскільки реалізація великомасштабних програм потребує значних ресурсів. Виходячи з того, що можливості виділення фінансових і матеріально-технічних ресурсів в Україні вкрай обмежені, інноваційна політика повинна у найближчому періоді носити селективний характер, бути пов'язаною із першочерговими структурними змінами в економіці і базуватися на ретельно обгрунтованій зваженій інноваційної стратегії.

Однією з першочергових задач структурної перебудови економіки України, на думку авторів багатьох наукових робіт [2 - С.3-10], є створення матеріальних передумов переходу до такого рівня народного споживання і забезпечення соціальної інфраструктури, який би відповідав раціональним нормативам, а у майбутньому - європейським стандартам добробуту. Ми вважаємо, що в умовах прискорення всіх виробничих процесів і глобалізації економіки ці задачі не можна поділити на першочергові і другорядні. Позиції інноваційної діяльності говорять самі за себе - необхідна активізація комплексу дій по дифузії інновацій. Причому створення нових господарюючих суб'єктів повинне забезпечуватися інноваційними розробками, технікою і технологіями, взаємозамінною сучасною сировиною, тобто інноваційний процес сам по собі повинен бути однозначним пріоритетом, що визначає всі інші напрямки діяльності господарюючого суб'єкта: виробничу, фінансову, комерційну, соціальну тощо.

Тому при формуванні інноваційних програм розвитку економіки держави, регіону, галузі або підприємства повинен бути визначений пріоритетний блок програм, спрямованих на вирішення задач щодо розробки, освоєння і впровадження комплексних систем управління інноваційними процесами регіону (території), що повинні ініціювати інтеграційні процеси у ланцюгу "наука - виробництво - збут" у напрямку якісного удосконалення.

Запропонована концепція може бути життєздатною за умови створення банку інноваційного розвитку, але не як фінансово-кредитної установи, яка лише акумулює і розподіляє накопичені кошти, а й забезпечує приріст коштів за притаманним окремим банкам напрямкам. Визначені функції акумулювання і розподілу інноваційних коштів має Державна інноваційна компанія України, однак її повноваження і статус законодавчо і нормативно невідпрацьовані у тому ступені, який може забезпечити гнучкість і ефективність функціонування цієї організації. До того ж ця структура не має системи управління грошовими коштами.

Пропонована нами концепція управління інноваційною діяльністю на основі територіальних комплексних систем управління інноваційною діяльністю передбачає існування банку інноваційного розвитку, який виконує всі банківські операції - ощадні, інвестиційні, комерційні і спеціального призначення. На інноваційний банк, створений на акціонерних комерційних засадах можна покласти обов'язкову функцію - забезпечення фінансування інноваційного шляху розвитку економіки України на базі комплексного системного управління інноваційними програмами та проектами.

Наші дослідження дозволили утвердитись у думці, що універсальної моделі інноваційної стратегії, як єдиного тиражованого стратегічного плану для всіх господарюючих суб'єктів, не існує. Кожен господарюючий суб'єкт у ринковій економіці є унікальним за своїми характеристиками. А отже і інноваційні стратегії є індивідуальною характеристикою конкретного суб'єкта і застосовувані форми та методи різняться за структурою впливу. Вибір стратегії інноваційного розвитку залежить від багатьох умов та факторів.

Створенню інноваційної, як і інших, стратегій притаманна низка принципів, що встановлюють загальні правила ефективності прогнозування. Вітчизняні системи розвитку повинні визначатися основними принципами державної інноваційної політики з урахуванням умов використання потенціалу конкретної галузі та території:

- орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

- визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

- формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

- створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

- забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

- ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

- здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

- фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

- сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

- інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;

- підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності [1, 3].

Систему принципів, що мають бути покладені в основу формування інноваційної політики держави нами наведено на рис. 1.

Оскільки важливість даної проблеми велика і потребує зусиль та часу для здійснення як першочергових дій у інноваційній адаптації так і теоретичної підтримки розроблюваних закономірностей і механізмів для регіонального застосування. При цьому неминуче виникає певний потік інформації у аспекті правил і принципів ефективності інноваційної діяльності.

Однак, наукова обгрунтованість стратегій реалізується в умовах коли вона базується на урахуванні особливостей і тенденцій науково-технічного і економічного розвитку, враховує реальні умови і специфічні риси конкретного господарюючого суб'єкта або регіону. Стан технологічного рівня, адаптаційної спроможності середовища і економічних умов регіону суттєво визначає процес і ефективність розроблюваної стратегії.

Базові принципи формування інноваційної політики держави

Рис. 1. Базові принципи формування інноваційної політики держави

У розрахунку на успіх при довгостроковому плануванні не можна не враховувати регіональні особливості такі як: загальноосвітній рівень мешканців, розмір регіону (в аспекті розповсюдження інновацій); суспільно-політичний настрій (національне почуття обов'язку); наявність на території науково-дослідних центрів або технопарків; співвідношення індустріального і аграрного секторів виробництва у регіоні тощо.

Ці обставини викликають необхідність запропонувати основні принципи, яких слід дотримуватись при формуванні стратегічних планів інноваційної діяльності в регіональному аспекті для досягнення поставлених цілей розвитку (рис. 2).

Локальні принципи формування стратегічного плану інноваційної діяльності в регіональному аспект

Рис. 2. Локальні принципи формування стратегічного плану інноваційної діяльності в регіональному аспекті

Дотримання цих принципів дозволить забезпечити формування ефективної стратегії інноваційного розвитку регіонів з урахуванням особливостей їх господарської системи та соціально-економічних умов розвитку.

Література

Закон України "Про інноваційну діяльність" м. Київ, 4 липня 2002 року № 40-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2002. - № 36. - с.266.

Столяров В., Тарасевич В. О научно-технической политике в Украине // Экономика Украины. - 1993. - №4. - С.3-10.

Матюшенко И., Федоренко Е. Проблемы инновациинного развития Украины на современном этапе // Экономика, финансы, право. - 2002. -№3. -С.11-12.

(На головну - zip-архів)